Елена Русецкая,
Казахстан
Звук — это абсолютная внутренняя форма поэзии,
в случае если сама поэзия — музыка бытия.
**********************************************
... Откуда рифмы у поэтов?
От вдохновенья на краю
От бытия поверх запретов –
В почти-что ангельском строю!
( Н.Боголюбов )
**********************************
... Кто молнией промчался по земле,
тот светом обличен под
Иеромонах Василий (Росляков)
**********************************
...Поэты — это пророки,
они не уходят сами,
их палачи уводят
в час предрассветный, ранний.
Инок Всеволод (Филипьев)
*********************************
Я буду воспевать
всем существом в поэте
шестую часть земли
с названьем кратким "Русь"
(Сергей Есенин)
*******************************
от автора-
Слова-это энергия, а слова облеченные в форму, когда в них созидающая сила, не дают в мире умножаться злу- вот чем по моему мнению и является поэзия в мире, иной заряд несет в себе зло облеченное в рифму, с чем очень часто сталкиваешься, и такие стихи-это уже стихи-убийцы, перо в руках поэта может стать и ножом, только не всякий поэт это разумеет , к сожалению...
Перед высокой красотою, какая открывается в поэзии великих мастеров, немощно всякое слово,помолчим благоговейно вслушиваясь в вдохновленные Богом строки и склоним свои главы перед величием Божием вдохновляющего немощное и смертное дыханием Святого и Вечного Божества!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.